З Днем Народження тебе, рідний Кропивницький!!! Ти не уявляєш, як ми страшенно скучили за тобою?! Кожен вечір діти моляться, щоб швидше закінчилась війна, і ми повернулися додому. Ми слідкуємо за новинами і бачимо, як ти допомагаєш ЗСУ, з теплом приймаєш біженців, плачемо разом з тобою, коли ти прощаєшся з загиблими захисниками. Ми реально ПИШАЄМОСЬ тобою!!!
Вже пройшло майже 7 місяців, як наш Дитячий будинок сімейного типу, разом з дорослими дітьми (всього нас шістнадцятеро) і наші друзі, теж ДБСТ (їх 12), були змушені покинути домівки і на запрошення знайомих, тепер вже рідних, поїхати в Івано-Франківськ, в село Братківці. Нам було дуже страшно наважитись на таку важку дорогу, але і залишатись не могли. Всі діти, які виховуються в наших родинах, з важким травмуючим минулим і в стресових ситуаціях ведуть себе дуже непередбачувано, вони звикли розраховувати тільки на себе, тому діють на свій розсуд, навіть самі маленькі. Постійні тривоги, особливо нічні, страшні новини про наближення ворога викликали у нас просто панічний страх. Страх, що ми не збережемо всіх. Страх, що під час реальної загрози наші діти розбіжаться в різні боки. Страх, що ми не встигнемо такою кількістю спуститись в підвал, а діти цього спуску бояться більше, ніж ракет. Боляче навіть згадувати, як тягар відповідальності тиснув і як хотілося не бути осторонь і щось робити для перемоги, а здоровий глузд нагадував, що саме ці діти і є твій фронт.
Ми приїхали на Івано-Франківщину перелякані, втомлені. Коли нас обіймали, ми ревіли. Три тижні ми прожили в Братківцях, у неймовірно гостинних людей, таке тепло, таку турботу, таку підтримку ми отримали, що будемо все життя згадувати з вдячністю в молитвах цих чудових людей.
Ми дуже не хотіли їхати за кордон, але отримавши конкретну пропозицію від служби у справах дітей Івано-Франківська, пороздумували, порадились і вирішили, що тата, старші сини і невістка повернуться додому, а мами і діти поїдуть в Польщу. І ось уже пів року, 2 мами, у кожної по 10 дітей, живемо в польському місті Свідниця, дуже красивому, компактному, з великою кількістю парків, а головне – з чудовими людьми. Нас чекали, готували з любов'ю місце.
Ти не хвилюйся, про нас тут реально дуже добре піклуються, діти ходять в школу і садочок. Головне – тут безпечно і немає сирен. Ти не уявляєш, які гостинні і жертовні виявились поляки. Ми відчуваємо повагу і добре ставлення до нас. Ми бачимо захоплення польського народу нашими ЗСУ і Президентом. Вони слідкують за новинами, знайшли на мапі тебе, наш Кропивницький. Ми показуємо твої затишні вулиці і запрошуємо наших добрих ДРУЗІВ після Перемоги до нас. Діти мають змогу займатися спортом, танцями, співом, вивчати польську мову, влітку деякі навіть побували на Балтійському морі. Педагоги шкіл, батьки, діти дуже тепло зустріли українців. Для них це також виклик, в деяких класах відсотків 30-40 наших. На вулицях, в парках, в магазинах – скрізь чути українську... Я ніколи раніше і подумати не могла, наскільки ми схожі з поляками, наші мови, цінності, мрії, навіть жарти. Вони страшенно ненавидять русню, чекають нашу ПЕРЕМОГУ і хочуть приїхати в Україну і побувати в багатьох містах.
А ми віримо в ПЕРЕМОГУ, засинаємо і просинаємось з новинами, ридаємо від гордості за наш народ, безмежно вдячні ЗСУ, волонтерам. Діти слідкують за подіями на фронті, радіємо перемогам, розуміємо, яку ціну платить Україна за СВОБОДУ і незалежність.
А ти, Кропивницький, будь ласочка, тримайся. Ми МОЛИМОСЬ за тебе, любимо, скучили за друзями і рідними, пишаємося тобою і дуже чекаємо нашої зустрічі!!! З днем народження тебе, наш РІДНИЙ!!! Процвітання тобі, миру і Божого благословення!!!

Юлія ХОЛОДОВСЬКА,
мати-вихователь ДБСТ