05 січня 2014

Скалка у чужому оці

Дійові особи:
ведучий,
Ганна Іванівна, вчителька
Маша, Люся, Ліна, Вова, Вадик, Артем – однокласники.

Дія 1
Ведучий: Ми пропонуємо виставу, яка допоможе нам поглянути на себе збоку. Бо дехто з нас мають дивну рису: вони суворо ставляться до недоліків друзів, а от своїх – не помічають. Подивіться, як це буває...

На сцені шкільний клас. Спочатку він порожній. Вбігає захекана Маша. На рукаві у неї пов’язка “Черговий”.

Маша: (Роздратовано) От бабуся, затримала мене! Через неї я, чергова в класі, ледве не спізнилася! (З’являються учні Вова й Артем).

Вова. Артем: Доброго ранку, Машо! Привіт, чергова!

Маша: (Вові) А чого це ти такий кошлатий?

Вова: Де ж кошлатий? Цей вихор ніколи не хоче лежати.

Артем: (Заступається за друга) Нормальна в цього зачіска. Не прискіпуйся!

Маша: А я не прискіпуюсь, а як чергова слідкую за порядком. (Артемові) А в тебе, Артеме, жакет м’ятий і штани теж.

Артем: Ну де ж вони м’яті. Я цілий ранок костюм прасував. Краще не вмію.
Маша: Неробо! Дивись, як у мене все гарно випрасувано! (Артем і Вова засмучені підходять до своєї парти. З’являються Віка і Люся)

Віка, Люся: (Намагаються привітатися з Машею) Здра...

Маша: (Перебиваючи дівчаток, Віці) Що це за банти, Віко? Лежать неоднаково й зав’язані негарно.
Віка: Маню! Такі вони в мене завжди виходять! А поправити нема кому!

Маша: Самій треба вміти! Бачиш: у мене банти. Білосніжні, пишні. Вчися! (Віка похнюплена іде до своєї парти, Люся намагається обминути Машу).

Маша: (Зупиняючи Люсю) А в тебе чому такий ранець худий? Мабуть, не всі підручники взяла?
Люся: (Заглядаючи у свій ранець) Та наче всі... Ой, дійсно! Математику забула.

Маша: Бач, забудько! Не пам’ятаєш, які книжки потрібні для сьогоднішніх уроків!
(Люся засмучена сідає за парту. Лунає дзвоник на урок. Вбігають Владик та Ліна і одразу сідають на свої місця).

Маша: (Владикові та Ліні) Зачекайте! Я – чергова й повинна переконатися, що у вас усе в порядку.
До класу входить Ганна Іванівна.

Ганна Іванівна: Здрастуйте, діти!

Учні (Тихо, недружно) Здрастуйте, Ганно Іванівно!

Ганна Іванівна: Чому так не дружно? Що з вами?

Учні, похнюпившись, мовчать.

Маша: Ганно Іванівно! Я чергова і зробила їм зауваження. Вони всі сьогодні з’явилися неохайними.

Ганна Іванівна: Як? Усі-усі?

Маша: (У запалі) Усі! Один не вміє прасувати, другий – розчісуватися, третя – банти зав’язувати, четверта – книжки забуває...

Ганна Іванівна: (Оглядаючи учнів) А на мій погляд, вони цілком охайні.

Маша: Та вони нероби, соромно за них. Дивіться, як випрасувана моя сукня, які у мене гарні банти, і книжки усі на місці, і....

Ганна Іванівна: (Зупиняє Машу) Бачу, Машенько! У тебе все зразково. Але ти надмірно сувора до своїх однокласників! Зваж на це в майбутньому. Ну, а тепер почнемо урок.
Учні по куплету читають вірш “У горах похмурих”:
У горах похмурих один серед скель
Дуб крону розкішну свою розпростер.
Вже більш, ніж століття відтоді пройшло,
Як вітром насіння туди занесло.
Багато зазнав він на своїм віку:
І бурю, і вітер, і спеку, й пургу.
Не раз він гілля до землі нахиляв
І в неба з мольбою рятунку благав.
І вистояв дуб цей, як мужній вояк,
Весь стовбур у шрамах, розкішний в гілках.
Один на вершині він зверхньо стояв,
В ущелину листя в задумі скидав.
І гордість спокусливо шепче йому:
“Нема тобі рівних у світі цьому.
Ти сам негаразди здолати зумів”,
-Отак, вихваляючись, дуб наш шумів.
І кара настала, як спекотним днем
Ударила блискавка в дуба вогнем:
Зневажив він Бога, свойого Творця,
Що дуба беріг від незгод з пагінця.
І мудрість, й талант не поможуть тоді,
Як Бога зневажиш. Порада тобі:
“Ти в Божих руках, і вся слава Творцю
А гордість твоя є противна Отцю”.

Дія 2:
Ведучий: А тепер дивіться, що сталося наступного дня.
Той же клас. Лунає дзвоник на урок. Усі вже сидять за партами. Немає тільки Маші. Заходить Ганна Іванівна.

Ганна Іванівна: Здрастуйте, діти!

Учні: Здрастуйте, Ганно Іванівно!

Ганна Іванівна: Ну, бачу, ви сьогодні у гарному настрої. Усі на місці?

Віка: Ганно Іванівно! Маші немає

Ганна Іванівна: Ніхто не знає, що з нею?

Учні: Ні, не знаємо!
Відчиняються двері. Захекавшись, вбігає Маша. Вона дуже розпатлана, шкільна сумка розстібнута, видно, що вона майже порожня.

 Маша: Ганно Іванівно, можна?
(Всі вражено дивляться)

Ганна Іванівна: Добрий ранок Машенько! Чому ти маєш такий вигляд? Щось трапилося?

Маша: Трапилося! Трапилося! Моя бабуся поїхала!

Ганна Іванівна: Бабуся поїхала?

Маша: Так-так, узяла вчора і поїхала!

Ганна Іванівна: Ну то й що, Машо?

Маша: Ніхто мене не розбудив, не одягнув, ранця не зібрав до школи! (Починає плакати). Не було кому! (Учні починають сміятися).

Артем: Виходить, ти сама нічого не вмієш робити?

Маша: Це бабуся в усьому винна! Узяла та й поїхала-а!

Владик: Знаєш, Машо, не бабуся тут винна, а колода в твоєму оці.

Маша: (Перестає плакати) Яка колода? В якому оці? (Торкається своїх очей). Немає в мене ніяких колод!

Ліна: Це ж у переносному значенні, Машенько! У Біблії написано! “Чого в оці брата свого ти скалку бачиш, колоду ж у власному оці не відчуваєш?”

Вова: Так Ісус Христос говорив про тих, хто суворий до вад інших, а своїх не помічає.

Артем: Зовсім як у нас: Маша всіх неробами називала, а сама, виявляється, нічого не...

Ганна Іванівна: (Перебиваючи) Добре, діти! Давайте сьогодні вибачимо Маші, а завтра хто-небудь зайде до неї і допоможе зібратися в школу.

Маша: Не треба, не треба! Бабуся повернеться і... я попрошу її мене усього навчити. Чесно! Ви мені вірите, Ганно Іванівно?

Ганна Іванівна: Звісно, Машенько. Головне, що ти зрозуміла і сама захотіла виправитися.

Усі: (Взявшись за руки, декламують)

Маша: Виправляючи інших, суворим не будь...

Віка: І на себе поглянути ти не забудь!

Артем: В тебе теж є недоліки, їх помічай,

Ліна: І собі ці недоліки  не вибачай!

Вова: Від колоди позбався і знатимеш вже...

Люся: Як звільнити від скалки око чуже.

Віка: 3 неба заповідь цю нам Господь дарував.

Усі разом: Нас добра, милосердя, любові навчав!

Ганна Іванівна: (До глядачів) А ви все зрозуміли?

Голоси: Так!

Ганна Іванівна: От і чудово!

Ведучий: Щирою дружбою можуть бути поєднані лише ті люди, котрі вміють прощати одне одному дрібні недоліки.

Учасники свята виконують пісню Жана де Лабрюйєра “Знаю, любить Христос із дитинства мене”:
Знаю любить Христос із дитинства мене.
Втішить в горі мене, ніжно сльози утре.
І за все це Його славить серце моє
І в безсмертній душі сонце правди встає.
Тато, мама і я рано-вранці встаєм
Приклонивши коліна перед Богом встаєм.
Воздаємо подяку за щастя і мир
За безмежну любов і все, що Він сотворив.
Ледве сонце зійде, нічну тьму віджене,
Своїм ніжним теплом приголубить мене
І радію я дню, прославляю Христа,
Пісня дяки й хвали наповняє вуста.
Гори, ріки й моря, ніжні барви весни
І в осіннім тумані золотаві ліси,
Також літо й зима прославляють Творця,
Як подяка від нас, лине хай пісня ця.
Учениця читає вірш “О, Господи, навчи мене прощати”:
О, Господи, навчи мене прощати,
Прощати всіх, і кожного, й себе,
І тих, хто був, і тих які ще будуть,
Бо помста, наче камінь, мов змія
Підступна. Через неї стільки лиха
У світі, стільки злигоднів та бід,
Навкруг – розбрат,
Жорстокість, війни, чвари,
Бо люди не навчилися прощати.
Тож будемо мудріші і добріші,
Хай розцвіте в серцях рожевий цвіт
Чеснот, і доброти і благородства,
А не колючі чорні бур’яни.
Нехай в нас будуть душі чесні і чисті,
Неначе ті джерельця кришталеві.
Бо непрощення залишає брудний слід,
Що перетворює струмочки на калюжі.
О, люди!
Будьмо ж ми людьми!
Прощаймо всім, щоб нам усі простили.
Хоч нам ще довго цього вчитись треба.
Благаю: Господи!
Навчи мене прощати!
Учасники свята виконують пісню “Славлю Господа...”

За книгою “Благослови, душе моя, Господа”