24 квітня 2010

Жити в гармонії з Богом

24 квітня 2010 року вчителі та група учнів (учасники шкільної олімпіади "Юні знавці Біблії" та гуртківці "Світло пізнання") мали нагоду відвідати Свято-Миколаївський Лебединський монастир.

Село Лебедин розкинулося на березі річки Гептурки і вважається найстарішим селом на Шполянщині.
За однією з версій Лебедин походить від назви величезного лісового масиву. Вперше ліс Лебедин показаний на карті Боплана в XVII ст.

За місцевою легендою, назва села походить від імені козака Лебедя, який першим поселився серед лісу та заснував поселення. Ще одна легенда твердить, що в цій місцевості водилося багато водоплавних птахів, а особливо лебедів. Тому не виключено, що цей прекрасний птах і дав назву селу.


У відлюдному, тихому місці на Шполянщині, оточеному лісом, розміщений Лебединський жіночий Свято-Миколаївський монастир. Заснований він ще в 1779 році. За місцевою легендою, чотири монахині в пошуках нового місця для життя проходили через Лебединський ліс і зупинилися в ньому на ночівлю...

...І побачили вони сон, що Святий Миколай благословив їх заснувати тут монастир. Вранці черниці вирішили набрати води з джерела і, як на підтвердження свого сну, знайшли біля нього ікону святителя Миколая.

Зрозумівши, що це благословення Боже, монахині заснували на цій території монастир.

Першу церкву було побудовано на честь великомучениці Варвари. А сад назвали Магдалиновим. Згодом було закладено перший мурований храм. У середині ХІХ сторіччя землі було продано князю Потьомкіну. На той час було побудовано три келії, навчальний заклад, де дівчатка вивчали іноземні мови, історію.

У 1929-1941 і 1961-1992 роках Лебединський монастир не діяв. Після війни ігуменю Валентину було закатовано: її запідозрили в тому, що вона допомагала УПА. У післявоєнні роки на території монастиря був протитуберкульозний диспансер, а потім – інтернат для дітей з обмеженими фізичними можливостями, лепрозорій і навіть звірогосподарство. Нове відродження монастиря припадає на 1993-й рік. Проведено реставраційні роботи в церкві, келіях.

Зараз у Лебединському Свято-Миколаївському монастирі відновлено чернецьке життя. Тут мешкають 43 сестри, наймолодшій із них – 18 років.

Жити в монастирі не так просто. Служба, що розпочинається о пів на п'яту, піст, фізична праця – не кожен зможе вести такий спосіб життя. Найголовніше – вміти стримувати свою волю, підкорятись тим уставам, які діють в монастирі. Не кожен розуміє таких людей, адже чернецтво – це не професія, а покликання.

І ще одне святе місце поблизу Лебедина – на місці джерела зараз існують три криниці. Архієпископ Софроній розповів про переказ, що колись на це місце прийшов віруючий чоловік. Помираючи від спраги, він схилився на могутнє дерево і молився Богу. Враз почув, як задзюрчала вода. Вона і нині має цілющі властивості. Тут викопали три кринички. Люди, облившись священною водою, стають міцними і дужими. За словами ігумені Ніколаї, причина цілющості води – у Божій благодаті, а не в хімічному складі рідини, хоча ще в 1960-х роках німецькі вчені виявили в цій воді надзвичайно великий вміст срібла. Згодом планується побудувати купіль.

Всі учасники екскурсії придбали благодатні речі: іконки, свічки, ладан, масло, рукавички, освячені на мощах преподобного Аввакума тощо. Отець Михаїл, який супроводжував нашу паломницьку групу у поїздці, відслужив молебень про здоров’я та благополуччя всіх присутніх. Також черницями була влаштована трапеза, де всі приїжджі були нагодовані смачним і водночас багатим духовно обідом.

Хочеться висловити подяку організаторам даної екскурсії (в особі  голови товариства "Православна просвіта" Бахмача Євгенія Степановича та виконавчого директора товариства "Православна просвіта" Антоніни Олександрівни Павловської), адже безліч незабутніх хвилин справляють такі подорожі на сьогоднішній день: кожний відвідувач храму відчуває благодатну силу Божу, а краса весняного лісу притягує до себе...

Дуняшенко Наталія Василівна,
вчитель української мови та літератури гімназії № 9
м. Кіровограда