25 жовтня 2012

Істина під покровом Божої Матері

Вже майже нормою стало байдуже ставлення держави до розвитку гуманітарної науки. Наукові конференції, фахові публікації та інші форми інтелектуальної діяльності поволі стають приватною справою одинаків-науковців, які на фоні хронічних фінансових проблем за свій рахунок повинні (саме повинні) займатись професійним самовдосконаленням, інакше під питанням стає можливість звичайного збереження своєї роботи. На цьому фоні справжнім дивом виглядає пропозиція, що надійшла від Кіровоградського регіонального громадсько-просвітницького товариства "Православна просвіта", а саме від А.О. Павловської.

З 23 по 25 жовтня 2012 року в м. Києві відбувались V Покровські Міжнародні місіонерсько-просвітницькі читання "Досвід християнської святості в освітньому просторі: минуле і майбутнє". Відомо, що ця конференція на сьогоднішній день перетворилась на потужний науковий форум, де відбувається діалог між християнською Церквою, державою і громадськістю. На підтвердження останнього свідчать учасники організації "Покровських читань": Відділ релігійної освіти, катехізації та місіонерства при Священному Синоді Української Православної Церкви, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, інститут проблем виховання Національної академії педагогічних наук України, Київський університет імені Бориса Грінченка, Всеукраїнське православне педагогічне товариство, київські Духовна академія та семінарія, Полтавська Місіонерська Духовна Семінарія.

Ініціатива "Православної просвіти" стати учасником цієї конференції була підкріплена фінансовою і організаційною підтримкою проживання трьох осіб: викладача сільської середньої школи с. Назарівка О.В. Козаченко, кандидата філософських наук Інатьєва В.А., священика з Петрівського району отця Михаїла Царука.

Науковий форум "V Покровські читання" носив тричі ювілейний характер, тому що був присвячений 10-річчю створення Синодального відділу релігійної освіти, катехізації та місіонерства, 20-річчю Предстоятельського служіння, а також 50-річчю хіротонії Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира. Саме цим подіям був присвячений фільм, який був продемонстрований на початку конференції.

Пленарне засідання відкрив Голова Відділу релігійної освіти, катехізації та місіонерства при священному синоді Української Православної Церкви, ректор Полтавської Місіонерської духовної семінарії, доктор богослов'я, доцент, Митрополит Полтавський і Миргородський Филип. Він зачитав привітання, надіслане конференції від Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України. Від самого себе Владика Филип наголосив, що святі, – це ті, хто побачив задум Бога про себе і втілив його у всій повноті. Не випадково зв'язок між освітою і святістю відмічали багато подвижників.

На підтримку діалогу між Церквою і суспільством виступили члени Президії пленарного засідання: представник президента України у Верховній Раді Мірошниченко Ю.Р., доктор філософії, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка Конверський А.Є., директор Інституту проблем виховання Національної академії педагогічних наук України Бех І.Д. Були зачитані вітання від президента НАПН України Кременя В.Г., від ректора Київського університету імені Б.Грінченка Огнев’юка В.О., від голови Синодального відділу релігійної освіти та катехізації РПЦ Митрополита Ростовського і Новочеркаського Меркурія. Неформальне ставлення до такого рівня конференції підтверджено присутністю і виступом на ньому мера Києва Попова О.П.

На пленарному засіданні виступали відомі в науковому і церковному середовищі закордонні гості: доктор богослов'я, професор Паризького Свято-Сергіївського Православного Богословського інституту Ванн Россум Йоост, голова Київського релігійно-філософського товариства, доктор канонічного права, настоятель парафії в ім'я святителя Амвросія Медіоланського (Італія) архімандрит Амвросій (Макар), намісник Свято-Георгіївського монастиря в Четшендорфі, секретар архієпископа Берлінського і Германського (РПЦ МП), постійний член комітету по інтеграції при канцлері Германії ігумен Даніїл (Ірбітс). Досить велика кількість поважних людей церковної і світської сфери різних регіонів України виступали з ґрунтовними доповідями, в яких пропонувались різні форми активізації взаємовідносин між суспільством і церквою.

Так ректор Ужгородської української богословської академії імені Кирила і Мефодія та карпатського університету імені А.Волошина доктор богословських наук, доктор юридичних наук архімандрит Віктор (Бедь) відмітив, що богослов'я на рівні держави вже визнане як наукова спеціальність у сфері філософії, але на практиці існує проблема невизнання дипломів богослов'я у світських наукових закладах. У зв'язку з цим створена окрема робоча група, яка розробила проект щодо виконання духовними закладами необхідних умов, які б могли уніфікувати навчальні та наукові механізми з державними світськими вузами. Рівень богословської науки має бути піднятий в науковому і організаційному статусі. У зв'язку з цим існує ідея створення Міжнародної Академії Богословських наук.

Директор Центру європейських гуманітарних досліджень та науково-видавничого об'єднання "Дух і літера" Сігов К.Б. познайомив з останніми бестселерами світового рівня, які представляють наукові дослідження православної культури. У зв'язку з тим, що світова освіта переживає кризові процеси, існує необхідність нарешті осмислити релігійне, філософське, освітянське і культурне значення православної традиції. В результаті було презентовано книгу відомого в світі американського вченого "Християнська традиція" та "Ідея університету" Ярослава Пелікана, який, видавши твори Мартіна Лютера, прийняв Православ'я. Головна думка виступу полягала в тому, що всі ми страждаємо на хронологічний провінціалізм, сутність якого полягає в тому, що постійно бажаємо бути дуже сучасними. Це не дозволяє нам живитися енергією живої релігійної традиції, в той час як традиція – це жива віра мертвих. При цьому необхідно відрізняти традицію від традиціоналізму. Бо традиціоналізм – мертва віра живих.

На підтвердження процесів перетворення традиції в традиціоналізм декан природничого факультету, завідувач кафедри педагогічної майстерності та менеджменту Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г.Короленка, доктор педагогічних наук, професор Гриньова М.В. виступила з темою "Відношення студентської молоді до храмової культури". Було зазначено, що за їх дослідженнями постійно до храму ходять 12% студентів. При цьому 40% приходять в храм на Різдво, 60% на Великдень.

Пленарне засідання було насичене численними ґрунтовними виступами, в результаті з невеликими перервами на каву і обід, які на себе взяли організатори конференції, завершення першого дня відбулось о 18 годині. Головний висновок пленарного засідання зробив ведучий конференції владика Филип, який сказав, що період, коли відбудовуються храми після епохи богоборства, закінчується і починається найскладніше завдання для Церкви і християн – вчити і допомагати. Тому покладання релігійної освіти лише на священнослужителів – шлях хибний.

Але, з іншого боку, світські викладачі лише тоді можуть мати ефективний процес навчання, якщо основою християнської освіти буде залишатися літургійне життя як самих викладачів, так і тих, кого вони навчають.

Поселення в паломницькому готелі при Києво-Печерській Лаврі, в який ми відправились після пленарного засідання, стало продовженням озвучених ідей на конференції стосовно необхідності жити літургійним досвідом навіть в побутовому житті. Починаючи від того, що готель,  який знаходиться на святій землі Києво-Печерської Лаври, перетворює навіть нічний сон на своєрідну молитву. І парадоксально-логічним дивом було для нас те, що ми після конференції, яка відбувалась під Покровом Божої Матері, продовжували перебувати під Її Покровом навіть уві сні під ледь чутні передзвони.

Прокинувшись о 5 годині ранку, ми вперше в житті були присутні на ранній літургії, яка відбувалась в самому серці Лаври – Ближніх Печерах, храмі преподобного Антонія. Служба, що відбувалась біля мощів святих під мерехтіння свічок, тихий спів декількох монахів і безмовна молитва людей, які стояли у вузькому проході печер, створювали неповторне відчуття дотику до джерела Благодаті Православної традиції. При цьому дотик до джерел давньоруського християнства відбувся в прямому сенсі. Тому що після літургії в цих же Ближніх Печерах відбувся молебень біля мощів прп. Феофана пісника Печерського, який жив у ХІІ столітті. 11 жовтня за старим і 24 жовтня за новим стилем день його пам'яті. Після закінчення молебна була відкрита рака, і ми прикладались до руки преподобного, а також миропомазувались. Так що в прямому сенсі відбулось занурення в давньоруську традицію православного християнства.

Таке благословення від святих Києво-Печерської Лаври не могло не позначитися на проведенні другого дня Читань. Якщо перший день конференції проходив в стінах Київського інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, то другий день роботи в секціях відбувався в Київському університеті імені Бориса Грінченка. По дорозі в університет ми встигли зайти у Введенський монастир, де просили благословіння біля чудотворної ікони "Прізрі на смирення". Часу було обмаль, але обставини і люди, які нам зустрічались, допомогли нам не спізнитись. Нас це постійно дивувало і наводило на думку, що Покров Божої Матері нас постійно охороняє і веде безпомилковою дорогою.

Початок роботи секції другого дня відбувався о 10 годині в Університеті Б.Грінченка. Зареєструвавшись, кожен з нас трьох вибрав близьку для нього секцію. Особисто мені була цікава 5 секція "Простір філософії і світ Божий".
Коли я побачив, хто головний її модератор, я зрозумів, що буде дуже цікаво. Справа в тому, що ведучим секції був настоятель храму преподобного Агапіта Печерського протоієрей Андрій Ткачов, відомий всім православним в Україні своїми просвітницькими телепередачами. І я не помилився, тому що окрім не-ординарних і сміливих думок під час коментарів доповідей він особисто виступив з темою "Сучасне христоборництво та його витоки".

Наводячи сучасні приклади богоборства, наприклад, спилювання Хреста представниками руху "Femen", А. Ткачов зазначив, що виросло нове покоління християн, яке росло вже не в атеїстичній державі. Ці представниці руху "Femen" скоріше всього хрещені, і хрещені вже нашими сучасними священиками. Та якщо раніше ми могли нарікати на державний устрій за його богоборство, то ці випадки свідчать про проблеми виховання вже нас, сучасних християн. Тому такі випадки треба сприймати як наші гріхи, огріхи в процесі запровадження сучасної духовної освіти.

Абсолютно логічним стало надання слова для доповіді доктору філософських наук, головному науковому співробітнику інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України Малахову В.А. на тему "Розмірковування про доброту". Автор наголосив на необхідності розрізняти поняття "добра" і "доброти", вказуючи на те, що категорія "добра" досить масштабна і в той же час абстрактна, тоді як поняття "доброти" є конкретними проявами людського характеру і конкретних справ. Наш час насичений великими ідеями вселенського "добра", яке ми раціонально формуємо, але, в той час, не вистачає елементарних проявів і, можливо, непомітних наслідків людської доброти, які і формують сутність людського характеру.

Окрім достатньо великої кількості шановних заслужених і ще не зовсім відомих вітчизняних доповідачів велике враження в роботі секції справила доповідь гостей. А саме учень відомого богослова ХХ століття протоієрея І.Мейєндорфа професор Паризького Свято-Георгіївського Православного Богословського інституту В.Р.Йоост виступив з фундаментальною доповіддю "Святий Григорій Палама і Фома Аквінський: персоналізм проти есенціалізму". В ній були розкриті основні богословські розбіжності, які не тільки розділили християнство на східну і західні традиції, але й виявили філософські ідеї, що привели у глухий кут західноєвропейську філософію ХІХ – ХХ століття, що завершилась постмодерністською ідеєю "Кінця Філософії" як такої.

Інтелектуальна безпорадність сучасної філософії і цивілізаційна криза планетарного характеру вимагають повернення до осмислення ранньохристиянської богословської і філософської традиції. А це є шлях до виведення цінностей православної культури з кола вузької конфесії до основ всього цивілізаційного домобудівництва.

Цікавими були виступи церковних діячів і викладачів богослов'я, які вміло поєднують церковну і світську діяльність і життя. Так, кандидат філософських наук і одночасно кандидат богослов'я КДАіС Борозенець Т.А. продемонстрував вдалий синтез творчого поєднання філософської культури мислення і богословської освіти, виступивши з темою "Православне богослов'я: поняття, структура, смисл".

Докладні виступи і короткі перерви на каву і обід, що фізично підкріплювали нас в цій інтелектуальній одіссеї по безмежному океану православної культури, призвели до непомітного завершення другого дня Читань.

Та великим знаком оклику цього дня стало відвідування нашою кіровоградською делегацією тільки що відкритого Двору Афонського Свято-Пантелеімонівського монастиря. Саме сюди, немов для духовного і фізичного зцілення, на територію Олександрівської лікарні в Свято-Михайлівську церкву привезена глава святого великомученика Пантелеімона. Не дивлячись на чергу, яка починалась далеко на вулиці, ми не відчували нашу втомленість. Але люди не просто стояли в черзі. Тут була можливість підкріпитися різними монастирськими стравами, сестри милосердя безкоштовно роздавали чай на травах. Навколо стояла велика кількість палаток, в яких можна було замовити молебні перед главою святого влмч. Пантелеімона як в цьому храмі, так і на Афоні.

Так закінчився другий день роботи "Покровських читань". Третій день роботи конференції був практичним завершенням роботи, на якому повинні були зачитати результати роботи з прийняттям підсумкового документа-резолюції. Основна робота була закінчена, тому деякі з нас пізно вночі поїхали додому. Але я не міг просто так виїхати з Києва, якщо була можливість, як мінімум, переночувати ще раз в обителі Божої Матері в Лаврі.

Тому повернувшись в паломницький готель, перш за все я звернув увагу на розклад служб, які повинні були відбуватися в різних храмах Лаври протягом тижня. З великою радістю я побачив, що рано-вранці знову ж таки буде правитись літургія в Ближніх Печерах.

Тому ранок почався з ранньої літургії в Ближніх печерах, після чого в храмі "Життєдайне джерело" відбувся молебень на честь блаженного Марка Гробокопателя, який жив в кінці ХІ століття. А цей період відомий перенесенням чесних мощей Преподобного Феодосія Києво-Печерського з печери до церкви. І саме Марк міг бути причетним до цієї події, бо виконував послух викопування печер і могил. Відомо, що він був наділений потужним даром чудотворіння, що навіть мертві слухали його. То ж не випадково, що саме в храмі на честь "Життєдайного джерела" кожного дня люди отримують можливість зцілення від душевних і тілесних хвороб, бо після закінчення молебна кожен присутній з благословення і за допомогою священика може одягнути шапку Блаженного Марка.

Завершення третього дня Читань мало цілий ряд благодатних подарунків від Божої Матері. Приклад цьому і відвідання в Свято-Троїцькому монастирі Китаєвської пустині печер преподобної Досифеї Київської, яка жила у ХVІІІ столітті й відома тим, що благословила на служіння майбутнього відомого на увесь православний світ преподобного Серафима Саровського. Досифея, викопавши печеру за прикладом преподобного Антонія, видаючи себе за чоловіка, харчувалась лише хлібом, водою та підніжним кормом. За переказами саме Досифея спасла Київ від мору.

Так через віки засновник Ближніх печер Антоній пов'язаний з Китаївсьвкою пустинню. І їх пов'язує Покров Божої Матері, що підтверджує назва печерного храму – Собор Пресвятої Богородиці.
Відвідавши благодатні своєю тишею печери матушки Досифеї, я відвідав монастир Свято-Покровської Голосіївської пустині, де окрім прославлених мощей преподобного Олексія Голосіївського знаходяться ще не прославлені Церквою, але вже давно прославлені народом мощі монахині Аліпії, яка за переказами своєю молитвою спасла Київ від радіації Чорнобиля. Ще до цієї трагедії ХХ століття вона говорила: "Горить, горить земля! Під землею горить!" Але про що говорила Христа ради юродива матушка Аліпія, стало зрозуміло лише після вибуху на Чорнобильській АЕС. За переказами вона обходила пішки навколо всього Києва, спасаючи місто своєю молитвою.

Так переплелася доля Блаженної Досифеї і монахині Аліпії, кожна з яких жила в пустині. Але якщо місцем молитви Досифеї була темна і без вогню влітку та взимку печера, то Аліпія жила в неймовірно малій хатинці.

Коли я відвідав мощі матушки, то випадково став свідком розмови двох жінок. Одна з них говорила, дивлячись на новітні монастирські побудови: "Коли я була маленькою, ми тут гуляли. Я, до речі, бачила матушку. Вона жила в малесенькій хатинці. А я ще думала: "Як це може людина жити в такій хатці?" Там навіть ліжко ледве поміщалось!"

Але духовний зв'язок Досифеї і Аліпії мав навіть географічний зв'язок. Від Китаєва до Голосіїва веде стежка, яка проходить між непримітними приватними звичайними будиночками звичайних людей. Стежка струмить через лісок повз озера, виводячи на новозбудовані сучасні корпуси Голосіївського монастиря. Майже непомітна стежинка була оповита тихими осінньо-золотистими барвами, немов схожими на життя цих подвижниць, які непомітно вели по стежці духовного спасіння. І в цій стежці вбачається петлястий, але напряму пов'язаний історичний шлях під покровом Божої Матері Київській Русі і сучасного Києва. Тому існує надія, що за нас грішних все ще молиться Божа Матір і дає надію на спасіння нас, наших дітей і онуків.

І як знак оклику на підтвердження цих думок стало відвідання Свято-Троїцького Іонінського монастиря, що знаходиться на найвищому місці Києва, на вершині Звіринецької гори. Цей монастир своєю появою на рубежі ХІХ-ХХ ст. безпосередньо пов'язаний з кількаразовим явленням Божої Матері послушнику Серафима Саровського преподобному Іоні, якому Вона наказала з Брянської пустині йти в Київ, а пізніше вказала і місце побудови монастиря. Це була благодатна відповідь Серафима Саровського Київським святиням.

Саме тут відбулось поєднання християнської святості монастирського життя і освіти, що реалізовував преподобний Іона ще в кінці ХІХ століття. Акцент на соціальну діяльність відрізняв цей монастир від всіх інших монастирів. Рівень професійної освіти, яку давав монастир, був такий, що купці стояли в черзі за випускниками ремісничих училищ, які були організовані монастирем. При цьому монастир слідкував за тим, як працюють їх випускники у того, хто їх найняв на роботу, яку платню вони отримують, де і як проживають. Чи існує в сучасній освіті такий досвід ведення своїх учнів після закінчення освіти?

Святість цього місця підтверджена сучасними переданнями. В радянські часи, коли храм був перетворений на склад, у одного інженера з'явилась ідея відкрити на місці куполів ресторан. Так як місце знаходження храму – найвища точка Києва, то здалось заманливим створити тут місце розваг і наживи. Але як тільки було знято декілька куполів, з інженером, який керував цією справою, стався випадок. Він ліг спати і …не прокинувся. Після цього ні у кого не з'являлось бажання Благословенне самою Матір'ю Божою святе місце оскверняти серебролюбством і хулою на Духа Святого. Це є великим застереженням для нас сучасних, які перетворюють справу      освіти, просвіти, освячення на розвагу і бізнес, служіння мамоні. Чи не в цьому головна причина неефективності сучасної системи освіти?!

Таким чином поїздка на V Покровські Міжнародні місіонерсько-просвітницькі читання "Досвід християнської святості в освітньому просторі: минуле і майбутнє" призвела до висновку, що Покров Божої Матері як у минулому, так і в майбутньому – це вказівка реалізації живого досвіду поєднання християнської святості і освіти. Та це і не випадково, бо Христос і є сама Істина, Шлях і Життя Вічне.

В.А. Ігнатьєв,
кандидат філософських наук, доцент кафедри соціально-економічних наук Кіровоградського інституту розвитку людини

Детальніше в цій категорії: V Покровські читання »